З початком навчального року до факультету міжнародних відносин, медіа та суспільно-політичних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова вступили студенти та студентки, які зовсім скоро будуть дізнаватися багато цікавого про таку спеціальність, як журналістика та розвиватися у цій сфері. Що вони відчувають насправді, коли офіційно стали «студентами»? Та чи готові зробити крок у самостійне життя? Надати коментарі про власні очікування погодилися Вікторія Рибачок, Вероніка Павлюк, Злата Яворська, Віолета Журилова.
— Що виявилося найскладнішим у перші тижні навчання?
Вікторія Рибачок: «Для мене найскладнішим виявилося знайти потрібну аудиторію в іншому корпусі за 10 хвилин перерви. А ще треба встигнути до вбиральні, взяти каву та знову піднятися на п’ятий поверх. Важко в новому оточенні, навколо немає старих шкільних друзів. Потрібно наново будувати репутацію, знайомитися з одногрупниками та шукати подруг. Складно звикати до нового формату навчання, матеріал викладається дуже швидко, а конспектувати доводиться на слух, самотужки виділяючи головне».
Вероніка Павлюк: «Перше, що мені здалося складним, але на мою думку, не дуже стосується університету, — “втягуватися” у навчання після літнього відпочинку. Складнувато було знову привчити себе просинатися рано вранці. Як першокурсниця, хочу додати, що на початку тяжко запам’ятати все та усіх одразу: де знаходиться потрібна аудиторія, як звати твоїх однокурсників і викладачів. Але я вважаю це досить логічним, і через це мають пройти усі, тому боятися не варто».
Злата Яворська: «Для мене найскладнішим у перші тижні навчання виявилося налаштувати свій графік. Через новий розпорядок мені довелося раніше вставати, їхати до університету на пари, а потім підлаштовувати всі свої хобі та справи під новий розклад».
Віолета Журилова: «Найскладнішим виявилися повітряні тривоги, що заважали навчальному процесу».
— Чи справдилися твої очікування від університету? Що здивувало найбільше?
Вікторія Рибачок: «Так, справдилися. Спочатку було трохи тривожно від невідомості, нового темпу, але за тиждень уже втягуєшся і насолоджуєшся університетським життям. Приємно здивував новий розклад, бувають легкі дні з двома-трьома парами та невеликим домашнім завданням».
Вероніка Павлюк : «Не було очікувань».
Злата Яворська: «На даний момент мої очікування від університету справджуються. Я думала, що перші тижні будуть більше ознайомчими, але вже зараз багато нової інформації та цікавих тем. Найбільше мене здивувало, що стан аудиторій в університеті набагато кращий, ніж розповідали старші курси. Також нас одразу привчають до самостійності, нових знайомств і відповідальності. Мені сподобалося, що спеціальність досить креативна, а викладачі відкриті до спілкування, завжди готові допомогти та заохочують висловлювати власну думку».
Віолета Журилова: «Так! Але здивувало, що університет — більший, ніж я очікувала. Мені здавалося, що корпуса будуть окремі, на інших вулицях, у різних частинах міста. А тут що старий, що новий поруч, різниці усього кілька кроків».
— Як проходять адаптація до нового колективу та знайомство з одногрупниками?
Вікторія Рибачок: «Адаптація проходить легко, попри невеликі переживання на початку. Одногрупниці милі дівчата, завжди можуть допомогти, підказати щось і просто поговорити по душах. Також у нас приємна кураторка, з нею найкращі пари».
Вероніка Павлюк: «Адаптація для мене не є чимось новим, адже через деякі обставини я часто переїжджала та змінювала школи. Тому для мене вступ в університет та знайомство з одногрупниками — це щось схоже на те, що я вже пережила раніше.
Злата Яворська: «У мене адаптація до нового колективу в університеті проходить досить швидко, адже я неконфліктна та дружелюбна людина, намагаюся з усіма знайти спільну мову. Усі мої одногрупники — дуже ерудовані та цікаві люди, тому мені легко знаходити з ними спільні теми для спілкування».
Віолета Журилова: «Насправді, я думала, що у нас буде група набагато більша. Мені подобається, що нас не багато — не так, як мене лякали, що у групі нас буде 40 чи 50… Кожен мій одногрупник — унікальний, зі своїми інтересами, мріями, думками та унікальним почуттям гумору. Гумор — це те, що зближує людей. Мені подобається новий колектив. Я хочу дізнатися про них якомога більше та підтримувати зв’язок у майбутньому. З деякими я б хотіла спільні проєкти, які нас чекають у майбутньому на спеціальності “Журналістика”».
На мою думку, на початку формування колективу важко сказати, чи ти вже “влився в нього”, чи ні. Для цього має пройти певний час, як мінімум місяць чи трошки більше. Але у цей раз адаптація проходить цілком звично — за поточні два тижні наш колектив уже познайомився, та в нас навіть є свої “локальні мємчики”.
Наостанок хочу додати, що вважаю, що кожен вже почав придивлятися один до одного, щоб згодом зрозуміти, з ким конкретно йому хочеться ділитися своїми інтересами та думками».
Мирослава Білоус
Джерело ілюстрацій: власні фото респонденток
