Олешки на Херсонщині ще нещодавно асоціювалися у кожного з унікальними пісками — другою найбільшою напівпустелею Європи, туристичною окрасою півдня. Сьогодні окупована з першого дня повномасштабного вторгнення громада опинилася на межі гуманітарної катастрофи, про яку світ не має права мовчати. Там за людьми полюють російські дрони, на вулицях чекають міни, а їжі з кожним днем стає все менше.
Доля міста з 2022 року непроста. Уже 24 лютого туди заїхали ворожі танки. Російські військові доволі швидко розгорнули свою символіку та розпочали активну пропаганду серед місцевого населення. Відтоді громада живе без електропостачання, а з червня минулого року — і без газу.
Своїм найяскравішим спогадом з окупації з нами поділилася Крістіна, уродженка Олешок: «Якось я поверталася з магазину і по дорозі побачила російський автозак, а зверху — снайпера. У якусь мить він навів зброю просто на мене. У руках я тримала хліб і сік, завмерла і не рухалася. Ці лічені секунди здавалися вічністю. Не знаю, можливо, він перевіряв, чи варто стріляти, або просто розважався». Як тільки він зняв приціл, Крістіна змогла втекти. Ще декілька днів після цього вона боялася вийти на вулицю. Дівчині з родиною вдалося виїхати з міста тільки через тимчасово окупований Крим. Прямий виїзд на підконтрольну Україні територію росіяни блокували, розвертаючи з аргументом: «А хто тоді тут житиме?»
Станом на зараз місто опинилося в гуманітарній пастці. Географічно з одного боку оточене Дніпром, а з іншого — пісками. Окупанти повністю перекрили транзитні шляхи для постачання продуктів харчування, пального та потрібних медикаментів. Люди фактично опинилися в заручниках. За даними громадської організації «Людяність», остання організована евакуація відбулася в травні 2026 року. Надалі будь-яка спроба цивільного або волонтерського транспорту перетнути межу міста придушувалася вогнем. Передача гуманітарної допомоги через Дніпро також неможлива, адже з моменту звільнення Херсона річка використовується окупантами як оборонний рубіж.
Медичної допомоги у місті фактично немає. Тому будь-яка травма — це ампутація. Лікарня раніше працювала на генераторах, але тепер без джерела живлення, у підвалі облаштували морг. Деякі тіла в пакетах лежать там іще з зими. Трупний сморід звідти просочується назовні та відчувається по всьому місту.
Єдину дорогу до міста називають «дорогою смерті». Це шестигодинний замінований шлях, що контролюється російськими FPV-дронами, узбіччям розкидані тіла, які розтягують собаки, а обабіч покинуті погорілі машини. Попри смертельну небезпеку, люди змушені наважуватися на такі вилазки задля здобуття їжі. Так, 30 вересня на цьому маршруті підірвалися четверо цивільних. Якщо влітку вдавалося виживати завдяки присадибним ділянкам, то восени резерви вичерпалися остаточно. Місцеві почали варити «жирну травку». Це портулак — бур’ян, який росте на Півдні. «Багатьом здавалося, що голод у наш час це щось нереальне, неіснуюче. Та собаки їдять тіла людей, а люди траву й кору дерев. Просто за 150 км від нас», — розповідає Анна, мешканка Олешок, яка зараз проживає в Одесі.
Не варто забувати й про сусідні населені пункти. У подібній ситуації опинилася вся громада та довколишні села: Гола Пристань, Стара та Нова Збур’ївка. Це трагедія не одного міста — це свідома ізоляція всього Лівобережжя.
Розголосу ситуації надають небайдужі блогери, спортсмени, журналісти та волонтери, колишні мешканці окупованого півдня. Журналістка Ірина Скосар опублікувала резонансний репортаж на основі свідчень жінки, що досі перебуває в Олешках під назвою «Кабачки, варення і ампутації: хто врятує Олешки?» «Я переглядала десятки світлин надісланих від Олени, моєї героїні. Там були руйнації, розбомблені вулиці, наче “звичний” нам контекст. Але одна фотографія не виходила у мене з пам’яті. На ній був собака — замурзаний, бідний, худий, у якого видно чи не кожне ребро. І я зрозуміла, що це голод в XXI столітті, в центрі Європи. Ця світлина згодом стала центральною в матеріалі», — ділиться Ірина.
За словами голови Херсонської ОВА Олександра Прокудіна для медіа «Букви», наприкінці вересня українські військові за допомогою дронів доставили близько 4 тонн продуктів харчування жителям окупованих Олешок на 100 визначених локацій міста. «Проте за отримання гуманітарних пакунків окупанти затримують олешківців, кидають “на підвал”, переслідують, жорстоко б’ють і вдаються до насилля», — підтверджує Прокудін.
Українці не втомлюються виходити на мітинги за кордоном. Такі вуличні акції на підтримку Олешок пройшли в Будапешті, Вроцлаві, Варшаві, Оттаві, Дубліні, Чикаго та багатьох інших містах. Вони допомагають поширювати інформацію в світовому інфопросторі.
Всеукраїнська рада церков звернулася до Папи Римського, міжнародних релігійних лідерів із закликом врятувати людей у заблокованих Олешках. Після чого 23 вересня очільник Міністерства закордонних справ Андрій Сибіга виніс це питання на засідання Ради Безпеки ООН із вимогою змусити Росію відкрити зелений коридор для цивільних. Водночас Росія блокує офіційну евакуацію, а заклики Єврокомісії та готовність Червоного Хреста бути посередником Кремль просто ігнорує. «Варто розуміти, що без згоди влади, що контролює територію, жодна пропозиція не буде мати реалізації», — коментує Тетяна Гасаненко, начальниця Олешківської міської військової адміністрації.
Паралельно в мережі зустрічаються обвинувачення місцевих – «самі винні, чому раніше не виходили?» Проте люди добре пам’ятають долю окупованого Херсона і бояться. Росія вивозила людей на 1000 кілометрів углиб своєї території. Також є велика небезпека для чоловіків — бути мобілізованим до російської армії. Що стосується колаборантів — «ждуни» є всюди. Вони можуть ходити з вами однією вулицею й у Києві чи Львові. Це людський фактор, і кожен робить свій вибір.
Виходить, справжнє багатство в наш час — це можливість осягнути красу рідного міста: взяти квиток, приїхати «Укрзалізницею» у батьківський дім, зустрітися з друзями дитинства. Для когось Олешки — лише точка на карті, але для Анни це місто-скарбничка найтепліших спогадів. Це її дім, який відібрали і просто зараз знищують. «Мені завжди дуже подобалось, що в нашому місті є і ліс, і річка, і піски, а ще більше те, що я жила однаково близько до всіх цих місць. Вночі влітку, коли ми з подругами верталися додому з прогулянок, могли лягти на розпечений асфальт і дивитись на небо — у нас так добре було видно зорі», — згадує дівчина.
До повномасштабного вторгнення в Олешках проживало близько 25 тисяч мешканців. Наразі за різними оцінками в місті залишилося від двох до шести тисяч людей, серед яких п’ятдесят дітей. Основну частину населення складають переважно літні, маломобільні люди та ті, хто втратив документи під час затоплення району у зв’язку з підривом Каховської ГЕС улітку 2023 року.
Те, що зараз відбувається на окупованій Херсонщині, нагадує спогади очевидців періоду Голодомору. Думаю, усі пам’ятають ці дати з підручників історії. Найтемніші сторінки нашого минулого. Невже історія циклічна? Окупанти, як і сто років тому, вдаються до тих самих методів терору — фізичного знищення голодом. Це не колись і десь, це тут і зараз. Це наша земля і наші люди, які чекають на порятунок. І ми не маємо права це забувати та мовчати.
Анастасія Горжелян
Джерело ілюстрації: Google
