Суботній ранок, вид на Аккерманську фортецю, запах лиману. Організатори готуються до відкриття заходу, перевіряючи чи всім вистачило набору з вудки, садка та підгодовування. Учасники готові до змагання, тож можна починати. Адаптивна риболовля пройшла 10 жовтня, учасниками якої стали ветерани війни, з різних куточків України. Нібито в часи війни таких заходів доволі багато, але що нас вразило найбільше?
Приїхавши на місце події, це берег Дністровського лиману, одразу відчувається лагідний ранковий вітер, який розносить жовте листя по землі, хитає дерева, та відганяє хмари від сонця. На початку команди зібралися біля суддів, щоб отримати комплекти для риболовлі, які складалися з різних девайсів для риболовлі, а також дізнатися номер свого місця. Через пів години лунає довгоочікуваний гудок — знак, що можна закинути вудки. Насправді видно що учасники насолоджуються самим процесом, і не думають про кількість виловленої риби.
Через пів години відра активно починають наповнюватися рибою. Звісно, що це невелика, але все ж таки улов. І тут вже прокидається змагальний дух, команди стараються наловити якомога більше, задивляються у чужі відра і визначають у кого більше риби наловили. І так тривало години дві, не менше. Також деякі учасники команд приїхали зі своїми рідними, діти та дружини вболівали за чоловіків, а також мали змогу долучитися до процесу. Сонце сховалось за хмари, тому зігрівають жарти, сміх, дружня атмосфера де всі одне одному готові допомогти та гаряча кава.
Поки учасники були зайняті риболовлею, ми мали змогу трохи опитати їх. Іван, що який приїхав до нас з міста Вишневого, що в Київській області, він почав витягувати вудку, а там — рибка на гачку. Ось так в прямому ефірі ми побачили як це відбувається.
— Скільки чого наловили?
— Скажемо в кінці процесу, це погана прикмета, ніхто не рахує так, — відповідають рибалки.
— Вікторе, а як взагалі ваші враження від заходу?
— Чудові, радий, що доїхав, сподіваюсь на перемогу.
Раптово ми чуємо ще один гудок, і починається найтривожніший етап цього заходу — журі починають підбивати підсумки. І знову чекаємо.
Адаптивна риболовля — це не просто відпочинок. Це вид реабілітації для людей, зокрема військових, які отримали фізичні або моральні травми та поранення. Тут вони можуть покращити свій емоційний, соціальний та фізичний стан, адже цього їм не вистачає. Це спосіб повернути людей до життя, або змога відновити сенс життя, який було втрачено після важкого поранення. Такі заходи передбачені для того, щоб, наприклад людям з інвалідністю було зручно пересуватися, і в цілому, щоб кожному було комфортно та спокійно там перебувати. Ми з моєю колегою потрапили туди не заплановано, організатори запропонували провести свій вихідний тут, і допомогти відзняти матеріал для їх соцмереж. Ну, а ми й погодилися. І точно не пожалкували.
«Я представляю Одеську обласну федерацію риболовного спорту в ролі судді. Чим можемо допомагаємо нашим ветеранам, комусь вудку, комусь підгодовування замісить. Змагання відбуваються я так вважаю, що дуже добре, всі на позитиві, задоволені, клює. Вони всі на адреналіні. Все добре, а далі подивимося», — прокоментував представник.
Після доволі очікування, все більше людей збираються біля сцени, і ось вона вирішальна мить, хто переміг? Після промови всіх організаторів і запрошених гостей, почалося оголошення результатів. Третє місце отримала команда «Байбак», збірна Луганської області та ветеранів Аккермана. Друге місце посіла команда 3-го батальйону 11-ї бригади національної гвардії ім. М. Грушевського. І нарешті перше місце до якого всі прагнули, зайняла команда «Подільський гарт» із Житомирщини.
Переходимо до найвеселішої частини заходу: запах диму, шашлику, випічки, рибної юшки. Діти, що бігають повз тебе і водночас танцюють. Людей дуже багато. Хтось прийшов провести час з родиною, хтось з друзями. Дехто просто поїсти, але були люди, що залишили доволі значні суми для донату на ЗСУ (отримані гроші йшли на потреби військовим). Їжа, що була приготовлена на природі, смакує завжди по особливому, а в компанії людей з якими добре, особливе задоволення. З початком музики сонце знов пригріває Аккерман, ніби відчуває, що його не вистачало. Гості забули про свої проблеми, і просто насолоджуються цим спокійним та теплим днем. На мить ми також перестали згадувати про те, що нам треба працювати й розчинилися в галасі та атмосфері.
Цей день запам’ятається надовго. Всім. Учасникам, організаторам та людям, які потрапили туди випадково. Це більше ніж просто відпочинок.
Коли дивишся на цих людей, здається наче собі звичайні чоловіки приїхали, сидять на відпочинку, ловлять рибу. А через хвилину дивишся на того ж самого хлопця, а він сидить на кріслі колісному. І в такі моменти розумієш, що ці люди віддали дуже багато за нашу свободу, за Україну, і за те, щоб навіть цей захід мали змогу провести. Чесно кажучи, ми з колегою спочатку переймалися, як вони будуть реагувати на те, що їх знімають, можливо хтось не хоче. Але на наше здивування, всі були дуже позитивні, хотіли поділитися своїми враженнями. Насправді ми там побачили не просто риболовлю, ми там побачили скільки треба людині для щастя. Тобто, здавалося б, ну зловили рибу та й зловили, але коли бачиш як щиро від цього посміхається людина, яка рік тому могла сидіти в окопі та мріяти про це, розумієш наскільки ми можемо бути щасливі, якщо самі цього будемо прагнути. Можемо помічати маленькі деталі, які роблять нас добрішими.
Джерело фото: власний архів
Марина Брунько, 2 курс