Для більшості одеситів громадський транспорт — це не просто спосіб дістатися з одного району міста в інший. Це щоденна частина життя, яка починається з очікування автобуса на зупинці, продовжується спробами зайняти місце у переповненому салоні, а іноді закінчується суперечкою з водієм. Хто має відповідати за якість транспортних послуг, без яких тисячі одеситів не можуть уявити свого повсякденного життя?
Одним із найбільших перевізників Одеси є ПАТ «Севертранс». Підприємство обслуговує значну кількість міських маршрутів, зокрема тих, що сполучають селище Котовського з іншими районами міста. Серед них — маршрути №120, 130, 190, 240, 242, 250 та інші. У відкритих відгуках пасажири регулярно звертають увагу на проблеми, пов’язані з роботою маршрутів. Серед найчастіших претензій нестабільний графік руху, стан транспорту, поведінка водіїв, дотримання маршруту та висока вартість проїзду. Наприклад, один із пасажирів, який зазначає, що є учасником бойових дій, повідомляє про негативне ставлення водіїв під час користування правом на пільговий проїзд: «Я учасник бойових дій, згідно із Законом України маю право на пільги (безкоштовний проїзд). Але щоденно при виході стикаюся з негативом водіїв. А саме нецензурна лексика та інше…».
Цей випадок показує проблему, яка виходить далеко за межі звичайного конфлікту між водієм і пасажиром. Якщо людина має законне право на пільговий проїзд, але змушена щоразу доводити це право або стикається з агресивною реакцією виникає питання не лише до конкретного водія, а й до системи контролю за роботою перевізника.
Інша скарга стосується вже безпосереднього виконання маршруту. За словами пасажира маршрута №2 «Південне — Кошари», водій автобуса відмовляється їхати до кінцевої зупинки, пояснюючи це поганим станом дороги. До того ж рейси за цим напрямком, за словами автора на сайті «Топ 20», здійснюються лише кілька разів на день. Причина може здаватися цілком зрозумілою, бо якщо дорога перебуває у незадовільному стані, водієві складно гарантувати безпечний рух. Для пасажира виникає проблема в тому, що він сплачує за поїздку конкретним маршрутом, але фактично не отримує повної послуги.
Окремі труднощі, з якими стикаються одесити в теплу пору року — відсутність кондиціонування. Коли на вулиці аномальна спека, а салон автобуса переповнений, навіть коротка поїздка може здатись справжнім випробуванням. Повітря стає задушливим, пасажирам важко почуватися комфортно, а відчинені вікна не завжди рятують від спеки. Фактично єдиним способом провітрювання в деяких автобусах залишається відкритий люк на даху. Цього недостатньо, особливо коли в салоні багато людей, а транспорт рухається повільно або стоїть у заторі. У результаті пасажири змушені терпіти дискомфорт протягом усієї поїздки.
Проблема полягає не лише в особистому комфорті. У спекотному салоні складніше переносити тривалі поїздки, особливо дітям, людям похилого віку та пасажирам, які мають підвищену чутливість до високих температур. Водночас людина, яка оплачує проїзд, практично не має можливості вплинути на умови перевезення. Встановлення та обслуговування систем кондиціонування потребує додаткових витрат, але умови, у яких перевозять пасажирів повинні відповідати їхнім базовим потребам, особливо влітку.
З 27 червня 2026 року вартість проїзду в міських маршрутках Одеси зросла з 20 до 25 гривен. Для когось ця різниця може здатися незначною, але для людей, які щодня користуються громадським транспортом, витрати поступово накопичуються. Якщо їздити на роботу або навчання маршрутним таксі двічі на день п’ять днів на тиждень, за місяць на проїзд піде близько 1000 гривень. А якщо протягом дня потрібно скористатися кількома маршрутами, сума буде ще більшою.
Утримання транспорту потребує коштів, тому що дорожчає пальне, необхідно ремонтувати автобуси, оплачувати роботу водіїв. Проте пасажир також має свої витрати й очікує, що за сплачені гроші зможе комфортно дістатися місця призначення.
Іноді звичайна поїздка супроводжується одразу кількома незручностями: довгим очікуванням на зупинці, переповненим салоном, відсутністю кондиціонування та неприємним спілкуванням із водієм. У таких умовах питання вартості стає не просто розмовою про гроші, а питанням того, що людина фактично отримує за свої кошти.
За роботу громадського транспорту в Одесі відповідає не лише перевізник, а й міська влада, яка має контролювати організацію перевезень і реагувати на скарги пасажирів. Цими питаннями займається Департамент транспорту, зв’язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради. Також транспортні питання розглядає постійна депутатська комісія з питань транспорту і дорожнього господарства.
Видання «Інтент» наприкінці серпня 2026 року писало, як це працює на практиці. Під час засідання транспортної комісії обговорювали скарги на некоректне ставлення водіїв маршруток до пасажирів, зокрема до ветеранів. Представники профільного департаменту повідомили, що за зверненнями проводять перевірки, спілкуються з керівниками підприємств і водіями, а також організовують інструктажі. За підтверджені порушення до працівників у вигляді відео можуть застосовувати дисциплінарні заходи від тимчасового відсторонення до звільнення.
Щоб покращити роботу маршрутних таксі, міській владі варто запровадити регулярні перевірки дотримання правил перевезення пасажирів. За систематичні порушення перевізник має нести відповідальність відповідно до умов договору. Проблему спеки в салонах можна розв’язувати поетапним оновленням автобусів і встановленням систем кондиціонування. Водночас підвищення вартості проїзду має супроводжуватися покращенням якості послуг, а не залишатися лише додатковими витратами для пасажирів. Найефективнішим вирішенням проблем може стати проведення опитувань мешканців Одеси та публікація їх результатів.
Я провела опитування серед студентів, які щодня користуються транспортними засобами:
Єлизавета Стахорська, студентка 2 курсу:
«У мого знайомого був випадок, коли водій їхав дуже швидко і не почув де зробити зупинку. Коли йому вдруге вже прям крикнули, різко загальмував так, що кілька людей вдарилися головою об передні сидіння і жінка, яка повинна була виходити — впала. Водій навіть не хотів викликати швидку допомогу. Але все ж таки хтось викликав, вони приїхали з поліцією і далі розбиралися».
Анастасія Лісовська, студентка 3 курсу:
«Маршрутки в Одесі — це знаряддя для катувань, що водіїв, що пасажирів. Усі старі та недоглянуті. Вони скриплять, крекчуть і виють тільки щоб зачинити двері. Коли одна таки ламається посеред поїздки, впізнати заміну можна здалеку за стогоном гальм. На маршрутках замало комфорту. Набиваються в них люди, поки є місце стояти, навіть якщо воно у когось на голові. Особливо це жахливо влітку. Стоїть сморід від поту, люди можуть знепритомніти через спеку. Зупинки — це теж тема делікатна. Наприклад, водії 220-ї маршрутки їх полюбляють не робити. Зазвичай вони питають, чи комусь потрібна зупинка, перед тим як поїхати далі. Проте від скарг їх це не рятує. Хтось завжди підскочить та почне кричати, що їх обділили. Після цього вся маршрутка поринає у хаос, бо кожному хочеться похамити та висловити власну думку. Після важкого дня залазити у це рухоме пекло зовсім не хочеться. Проте іншого варіанту пересування в мене немає, як і у багатьох інших. Кожен рік зростає ціна, а якість падає. Це жах, що в такому стані перебуває, мабуть, найпопулярніший громадський транспорт».
Анастасія Крочак , студентка 2 курсу:
«Оскільки я часто їжджу в Одесу саме на маршрутках, у мене були випадки хамства з боку водіїв. Коли я чекала на маршрутку, водій проїхав повз мене побачивши мене на зупинці, так і не повернувся, а просто проїхав далі. Насправді, якість наших маршруток у критичному стані. Хотілося б, звичайно, побачити якісь зміни в цьому плані, але зі змін тільки дорогий проїзд, який раніше коштував 35 гривень, потім 50, а зараз 65. Страшно уявити, що буде далі, якщо я за такі умови віддаю такі кошти тільки в одну сторону. Переважно справа не у водіях та їх компетентності, а саме в умовах і цінах. Маршрут Чорноморськ — Одеса, наприклад, не приймає пільгові документи, тому люди з інвалідністю, або військовослужбовці, зобовʼязані платити таку ж ціну, як і люди без пільгових документів, що також є недопустимим у такий складний час. Про що казати, якщо всі маршрутки, які їздять з області та по самому місту не є облаштованими для літніх людей та людей з особливими потребами».
Олександра Трішкіна, студентка 4 курсу:
«За останні два роки я помітила, що маршрутки часто просто проїжджають повз зупинки, навіть коли там стоять люди. І це не завжди пов’язано з великою кількістю пасажирів. Чому так відбувається? Незрозуміло. По-друге, деякі маршрутки стали їздити значно рідше. Наприклад, маршрутку № 242 мені іноді доводиться чекати близько години, хоча дорога з дому до університету й так займає в середньому півтори години. Також дуже швидко дорожчає проїзд. За останній рік його вартість зросла, але умови перевезення кращими не стають. Я розумію, що дорожчає пальне та є інші витрати, але хочеться, щоб разом із ціною покращилася й якість послуг».
Історії пасажирів різні, але є одна деталь — люди залежні від транспорту, який не завжди відповідає їхнім очікуванням щодо безпеки та якості. Студент не може щодня вибирати, їхати йому до університету чи ні. Працівник не може дозволити собі запізнюватися через маршрутку, яка не приїхала. Людина з інвалідністю не повинна долати додаткові перешкоди лише тому, що транспорт не пристосований до її потреб. Питання в тому, скільки ще коштуватиме мовчання.
Ольга Стогнійчук
Джерело ілюстрацій: Google
