За фотографіями з палуби легко повірити, що робота моряка — це нескінченні світанки над океаном, подорожі світом і висока заробітна плата. Саме так більшість людей уявляють життя на судні. Що ж стоїть за цією обкладинкою нам розповів штурман: дівчата легкої поведінки, перший рейс і складнощі, з якими доводиться зіштовхуватись під час контракту. Як людина, котра побачила десятки портів світу, сказала, що найважче в професії зовсім не фізична робота? Чому найбільше лякає невідомість і що насправді означає жити між портами — розповів Григорій Антонян, третій помічник капітана.
— Пам’ятаєте свій перший вихід у рейс? Що тоді найбільше вразило?
— Мій перший контракт був особливим. Я майже нічого не вмів і не знав, як поводитися на судні. Все було абсолютно новим. Звісно, з часом звик, але на початку було непросто. Окремо запам’ятався перший у житті переліт: Мюнхен — Лондон — Сан-Паулу. Загалом дорога тривала приблизно 18 годин. Найсильнішою емоцією було відчуття, що я нарешті потрапив туди, куди прагнув і почав рухатися у своєму напрямку. Перші виходи в місто разом з екіпажем теж запам’яталися. Тоді здавалося, що попереду суцільне відкриття нового світу.
— Чому Ви обрали море, а не професію на березі?
— Море здавалося чимось незвичайним, цікавим і добре оплачуваним. До того ж, серед моїх знайомих було багато судноплавців, тому саме цей напрямок здався правильним вибором.
— Яка відповідальність лежить на третьому помічнику капітана протягом доби?
— Моя робота полягає у несенні безпечної навігаційної вахти. Коли ми ходимо, я несу вахту з 8 ранку до 12 дня і також з 8 вечора до 12 ночі. Крім цього, відповідаю за Safety equipment: пожежні шланги, вогнегасники, рятувальні кола, жилети тощо. Цим я займаюся після закінчення ранкової вахти.
У портах, ми стоїмо вахти 6/6, з 6 ранку до 12 дня та також з 6 вечора до 12 ночі. У підпорядкуванні матроси, які несуть вахту біля трапа, повідомляють все необхідне по рації. Ми стежимо за безпечним вивантаженням та навантаженням вантажу, приймаємо різні інспекції, які піднімаються на борт.
— Що найбільше дратує в житті на кораблі, про що майже ніхто не говорить?
— Найскладніше — це невідомість. Сам шестимісячний рейс не настільки важкий, як те, що ти не знаєш, куди саме потрапиш. Перед кожним контрактом виникають однакові питання: який буде екіпаж, чи адекватним виявиться капітан, як готуватиме кухар, чи буде нормальне забезпечення продуктами, у якому стані судно. Через це кожен новий контракт — окремий стрес. Ти ще навіть не приїхав на судно, а вже думаєш, які люди будуть поруч наступні пів року.
— Якби зарплата моряка була такою самою, як на березі, Ви б залишилися в професії?
— Ні. У цьому просто не було б сенсу. Їхати далеко від сім’ї та близьких, погіршувати здоров’я і водночас отримувати звичайну зарплату — це несправедлива ціна.
— Чи є країна, куди хочеться повертатись?
— Кожна країна красива по-своєму. Особливо люблю Бразилію. Я багато разів заходив у різні її порти та із задоволенням повернувся б туди ще раз. Поки що ця країна залишає лише приємні враження.
— Чи правда, що моряки мають «окреме життя» в кожному порту?
— Раніше існувала практика, коли під час зупинки в порту дівчата легкої поведінки приїжджали до судна. Тоді мореплавець обирав одну з них і поки судно не піде до іншої країни, дівчина жила з ним, готувала, прибирала за оплату. Наразі, наскільки мені відомо, ця традиція почала зникати.
— Коли востаннє Вам було страшно на судні?
— Страшно буває під час роботи на висоті або над водою. З досвідом цей страх поступово минає. А от шторми чи сильна хитавиця вже майже не викликають емоцій: ні страху, ні особливого дискомфорту. Хоча всі люди реагують на це по-різному.
— Чому на Вашу думку люди романтизують професію мореходця?
— Її романтизують переважно студенти морських навчальних закладів або люди, які ніколи не були в рейсі. Моя романтика закінчилася вже на четвертий день. Так, море справді неймовірно гарні: заходи сонця, океан до самого горизонту, тиша. Але постійна робота, вахти та безперервна вібрація судна швидко повертають до реальності. Світанки красиві, але після кількох годин роботи вони вже не здаються головним враженням дня.
Після цієї розмови стає зрозуміло: море змінює людину не лише новими маршрутами чи країнами. Воно вчить жити в умовах, де не все можна контролювати, брати відповідальність і звикати до постійної невідомості. Можливо саме тому найбільш чесні історії про море народжуються не в романтичних фільмах, а в коротких розмовах людей, які місяцями бачать берег лише на горизонті. Тоді професія моряка перестає бути красивою легендою. Вона стає історією про вибір, витримку і ціну, яку доводиться платити за життя між океаном і домом.
Ольга Стогнійчук
Джерело фото: Респондент
