«Кінець епохи Гальяно?», «Буря, що сколихнула світ моди», «Dior прощається зі своїм дизайнером». Ще вчора його ім’я було синонімом творчої сміливості та дизайнерського генія. Його колекції захоплювали дух, роботи обговорювали, а талант зробив його одним із найвидатніших модельєрів свого покоління. Проте в одну мить він опинився по інший бік суспільного визнання. Як людина, яка здавалася майже недосяжною у світі високої моди, могла так стрімко втратити все, чого досягла? І чи може навіть найгучніше падіння стати не кінцем історії, а початком нового шляху?
Історія Джона Гальяно почалася в Лондоні. У 1984 році він закінчив Central Saint Martins, представивши колекцію Les Incroyables, натхненну модою часів Французької революції. Саме вона привернула увагу до молодого дизайнера й стала початком його професійного шляху. Згодом Гальяно переїхав до Парижа — столиці світової моди, де його кар’єра стрімко пішла вгору. У 1995 році він очолив Givenchy, а вже за рік став креативним директором Christian Dior. Для британського дизайнера це був вихід на вершину індустрії, а для фешн-світу — початок періоду, який змінив уявлення про те, якими можуть бути колекції високої моди.
Проте Джон запам’ятався не лише модними будинками, які очолював, а й своїм творчим підходом. Дизайнер звертався до образів минулих епох, переосмислював їх і втілював у складних силуетах, незвичайних деталях та ефектних образах. Не менш важливою частиною його творчості були й самі покази, які перетворювали демонстрацію одягу на справжнє дійство. Як зазначає модна критикиня Сара Мауер у матеріалі для Vogue, Гальяно та Александр Макквін суттєво змінили паризьку модну сцену наприкінці 1990-х років.
Однак у лютому 2011 року увага до Гальяно була прикута вже не через його колекції. Він опинився в центрі скандалу після звинувачень в антисемітських і расистських висловлюваннях у паризькому барі. Згодом у мережі з’явилося відео, на якому він висловлював захоплення Гітлером. Реакція не змусила себе чекати: 1 березня Christian Dior оголосив про його звільнення, засудивши поведінку дизайнера. Так ім’я, яке роками асоціювалося з успіхом, опинилося в центрі суспільного осуду. У вересні того ж року Паризький кримінальний суд визнав його винним у публічних образах на ґрунті походження, релігії, раси чи етнічної належності. Як повідомляло видання CBS News, дизайнер отримав штраф у розмірі 6 000 євро.
Після скандалу Гальяно на певний час зник із великої модної сцени. У 2013 році він повернувся до роботи, долучившись до створення колекції Оскара де ла Ренти, а вже в жовтні 2014-го очолив Maison Margiela. Це рішення викликало чимало обговорень, однак Ренцо Россо, власник групи OTB, до якої належить дім моди, у інтерв’ю британському Vogue пояснив свій вибір: «Усе, що я шукав, — це творчість, і для мене Джон — єдиний. Найкращий. Саме тому я хотів запросити саме його». Він також розповів, що сам дизайнер здивувався пропозиції й перепитував, чи той справді впевнений у своєму рішенні. Попри скандальне минуле, його талант став вирішальним аргументом для нового початку.
У березні 2015 року Джон Гальяно представив свою першу повноцінну колекцію готового одягу (prêt-à-porter) для Maison Margiela. Попри скепсис, який супроводжував його повернення, показ зустріли бурхливими оплесками. Як писало Vogue, після фінального виходу моделей зал аплодував дизайнерові знову й знову, а присутні кликали його на подіум, хоча він так і не вийшов на уклін. Здавалося, світ моди знову був готовий прийняти його творчість. Та чи означало це, що суспільство пробачило те, що сталося?
У квітні 2015 року, під час British Vogue Festival, він поділився тим, які зміни намагався впровадити у своє життя: «Я навчився говорити “ні”. Раніше я цього не вмів. Важливо виходити з офісу й не втрачати зв’язок із тими, для кого створюєш одяг. Тому що я його втрачав. Те, що я роблю тепер, — прислухаюся до свого серця».
Однак повернення до великої моди не означало, що минуле залишилося позаду. У 2024 році документальний фільм «High & Low: John Galliano» знову порушив питання про межу між особистою відповідальністю та можливістю змінитися. У ньому дизайнер визнав жахливість власних слів, однак остаточну оцінку його каяттю залишили глядачам. Ще однією, окремою подією стало рішення Метрополітен-музею в Нью-Йорку присвятити Джону Гальяно виставку «John Galliano: Horizons», яка мала відкритися навесні 2027 року в межах програми Met Gala. Це стало б рідкісним визнанням для дизайнера, однак рішення викликало критику з боку представників єврейської громади. Тож Джон та музей спільно оголосили, що виставка не відбудеться.
У 2026 році Гальяно знову опинився в центрі уваги — цього разу завдяки співпраці з Zara. Дизайнер отримав можливість переосмислити архіви бренду і створити на їхній основі нову колекцію Re{form}. Її запуск викликав значний інтерес. Vogue пише про велику кількість покупців, які приходили придбати речі саме з цієї колекції. Для одних це стало свідченням того, що талант і досі здатен захоплювати, для інших — приводом знову поставити питання про те, наскільки далеко може зайти індустрія моди у своєму бажанні відокремити творчість митця від його минулого.
Ця історія не дає однозначної відповіді на питання про другий шанс. Його повернення доводить, що навіть після гучного падіння можна знову стати частиною професійного світу. Проте талант не скасовує відповідальності за власні слова, а роки успішної роботи не означають, що завданий біль автоматично зникає. Людина може змінитися, але вона не може вимагати, щоб усі повірили в ці зміни або пробачили її.
Можливо, справжній другий шанс полягає не в тому, щоб забути минуле, а в тому, щоб показати: воно не визначає твоє майбутнє.
Катерина Вербецька
Джерело ілюстрацій: Pinterest, коллаж авторки
