Кінець 11 класу, обрання професії та вступ у нове студентське життя. Здається, що саме такі етапи — найважливіші та найбільш хвилюючі в житті молодої людини. Проте студентські роки у кожної складаються по-своєму. У цьому матеріалі ми ділимося спогадами та порівнюємо, як усе відбувалося до всесвітньої пандемії COVID-19 та Великої російсько-української війни.
Юрій навчався з 2005 до 2010 року на історичному факультеті Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Своє студентство він згадує так:
«Я знав, що студентське життя буде відрізнятися від років навчання в школі. Буде більше свободи у всьому, нові знайомства, варіанти проведення вільного часу, локації. Що можна сказати з упевненістю — я не планував тільки вчитися і здобувати знання, переміщаючись між аудиторією та бібліотекою.
Насправді студентське життя пройшло краще, ніж я собі міг уявити. Ці роки дають не тільки нові знання та навички. В першу чергу — це новий життєвий досвід ширшої соціалізації. Мені пощастило, що я застав часи виїзних практик улітку. Починаючи з першого курсу, ми з однокурсниками почали їздити містами України: Білгород-Дністровський, Миколаїв, Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Львів. Оскільки студентський квиток давав знижку на користування послугами залізниці, то ми намагалися завжди обрати такий варіант, щоб уночі бути в дорозі, а вдень гуляти містом. Ціль завжди була приблизно однаковою — побачити щось нове.
Після першого курсу в нас був вибір: залишитися в Одесі або поїхати на археологічну, або етнологічну практику. Варіант залишитися в місті я відкинув одразу — вирішив, що треба користуватися моментом. Вибір пав на археологію, тому влітку 2006 року я опинився недалеко від селища Кошари. Жили ми в наметах, які поставили в невеличкій посадці. Розкопували і досліджували давньогрецьке поселення, орієнтовно V-IV ст. до н.е. Працювали зранку і до обіду. Хлопці переважно розкопували та виносили землю, дівчата зачищали, замальовували та реєстрували знахідки.
Увечері наукові керівники проводили лекції з археології або розподіляли якісь побутові завдання. Пізніше збиралися навколо ватри, де співали пісні під гітару та розповідали якісь історії або анекдоти. Також традиційно по колу запускалося декілька кружок із вином, пивом або горілкою для підняття настрою. Якщо ватри не було, то ходили до моря, де були дискотеки, або залишалися в таборі грати в карти, доміно, шахи.
На другому курсі їздили до Києва на практику: ходили по музеях й інших культурних установах. Під час проходження цієї практики їздили до Чернігова з власної ініціативи, бо було цікаво.
Перші концерти, які я відвідав, також були пов’язані з першим курсом університету. Разом з тим саме перший курс навчив мене більш відповідально ставитися до процесу навчання. Не забувати, що свобода — це не тільки вседозволеність, а ще й велика відповідальність. Плани, а чи були вони тоді взагалі? Якісь мінімальні завдання на майбутнє я виконав, отримавши освіту та життєвий досвід. Впевнено можу сказати, що своїм студентським життям я залишився задоволений».
Валерія навчається на другому курсі Економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова та ділиться теперішнім досвідом:
«Своє студентське життя я уявляла як новий етап життя. Нові люди, знайомства, історії, знання, досвід тощо. Різні тусовки, посиденьки з однокурсниками та іншими друзями з університету. Подорожі, концерти, ночівлі десь за містом на природі з шашликом.
Насправді все більш-менш так і проходить, але не так багато і вільно, як я уявляла. Війна, на жаль, забирає багато можливостей, які можна було б зробити. Але, звичайно, університет додав до мого близького кола спілкування кількох людей, з якими я й після хочу продовжувати дружбу.
Якщо говорити про навчання, то воно проходить важко. Через постійні тривоги, пари зриваються і це дуже вимотує морально. Ось на минулому тижні з чотирьох пар ми жодної не відсиділи, бо або тривога не зупиняється, або кожні 20-30 хвилин починається нова.
З однокурсниками ми не збираємося так, як хотілось би, бо небагато хто спілкується великою компанією, а хтось і взагалі проти. Тому майже кожен має свою якусь групу людей і вже там проводять час так, як їм подобається.
Поза межами університету я займаюся спортивним волонтерством для спортсменів та ветеранів. І, до речі, саме через це маю багато знайомих і в своєму університеті, і в інших також».
Пандемія та війна внесли свої корективи в життя студентів. Повітряні тривоги, дистанційне навчання, обмеження в подорожах. Проте студентські роки залишаються часом нових знайомств, відкриттів, пошуку себе та перших важливих рішень. І хоча роки в університеті вже не видаються таким легкими та безтурботними, вони загартовують та допомагають краще зрозуміти свою ідентичність. Попри війну ми продовжуємо навчатися, розвиватися та жити далі.
Майя Цоколенко
Фото: з особистого архіву Валерії та Юрія
