Поезія сучасності відкриває нам в усій масштабності трагедію сьогодення. Яскравим прикладом цього є книга, у якій Володимир Вакуленко-К показав не лише особливості поезії цього часу, а й жахіття, які переслідують людей під окупацією усе життя. Тому цю книгу можна сприймати не просто як звичайну поетичну збірку, а спробу людини, яка побачила весь цей жах своїми очима, донести до людей всю критичність ситуації в Україні.
Від дитячих віршів до щоденника окупації
Володимир поет, який до повномасштабного вторгнення, був веселим, яскравим автором творів для дітей, які спонукали малечу радіти, веселитись та пізнавати для себе щось нове. Але з початком війни, його життя кардинально змінилось, а слідом за ним змінилась і його творчість.
Його поезія почала наповнюватися страхом, біллю, національним духом та ненавистю до російського народу. Це можна побачити в рядках його віршів:
І. «І йде брат за брата:
Своя у нас віра,
Окрилена боєм
І кров’ю загиблих…
Або до кінця ми,
Або нас під розстріл,
А решту в арешти…»,
ІІ. «Хтось попереду пекла, а хтось у хвості,
Хтось лишається вірити в гірше»,
ІІІ. «Бо ці бої не встигають Батьки запивати Слізьми…»,
ІV. «Стали назавжди міста побратимами –
Місто, назвися, як звати по імені?
Пахне трава теплим ще молоком,
Зникла ракета за материком.»,
V. «Наш бій не скінчився, наш Батько із нами,
Сідлаймо коней – на вірність присяга
Народу, що в пам’ять ввійшов іменами…
За нашу свободу налий, брате, браги!».
Цю поезію ми могли б так і не побачити, через його певні життєві обставини, але одне його рішення докорінно змінило ситуацію.
Збірку відкопали, поет загинув
Коли почалось повномасштабне вторгнення, він не покинув Україну або ж хоча б не переїхав з прифронтового міста, в якому проживав. Навіть коли його місто взяли під окупацію, поет не почав тікати чи шукати щастя на стороні ворога. Він почав допомагати українським військовим, носив їм воду, їжу, цигарки навіть тоді, коли самому не було що їсти. Володимир вів щоденник, в якому були записи про все те пекло, яке там відбувалось. Коли російські військові дізнались про те, що він поет і зрозуміли, що він волонтерить його почали переслідувати. Володимир зрозумів, що часу в нього залишилось небагато. Він закопав свої записи та вірші під вишнею і сказав родині, щоб після звільнення міста, вони їх розкопали та видали. І, зрештою, сталось непоправиме: творчий шлях завершився, його життя забрали руки російських солдатів. Родина виконала “заповіт” поета і завдяки їм ці записи увійшли в збірку. (Фото 1)
Строки побратимів, народжені війною
Якщо дивитись в цілому на українську літературу в період війн минулих та сучасної, то можна побачити, що Володимир такий не один, тому що війни в усі часи не дозволяють поетам залишитись осторонь. Українських авторів, які почали писати про війну, дійсно багато. Перелічити їх буде просто неможливо. Деякі з них охоплені збіркою «Love 2.0 Любов і війна», де зібрані вірші за період ХХ – ХХІ століття, а саме поезія Сергія Жадана, Юрія Іздрика, Дмитра Лазуткіна та інших поетів.
Ця збірка яскраво демонструє нам відчай людей, які через війну втратили коханих, або ж їхні близькі знаходяться на фронті. Якщо раніше у віршах про кохання писали саме про романтику, а сумні моменти пробивалися в рядках, де йшлося про розбите серце або ж про те, що людей розвели різні життєві дороги, то зараз як такої класичної романтики у віршах немає. Там розкривається більше відчаю та суму, які виникають через втрату або обставини, які в наш час на жаль змінити не можна. Це чітко простежується, наприклад, у віршах Сергія Жадана в рядках колись: «Тому хай тебе гріє чиєїсь турботи вино почате, хай наповнює ніжність твою неуважну мову: діти навчатимуться любові, коли будуть її вивчати – зрозумілу, неперекладну, серпневу, зимову», що змінились на: «Сидів би зараз зі своїми, в підрозділі купа роботи, комбат не хотів відпускати, завтра буде діставати, що я всіх кинув». До речі, Сергій Жадан на сьогодні займається волонтерством і є військовослужбовцем. Звісно, змінились не лише вірші про кохання. Всі інші напрями також піддались впливу війни. Візьмемо, до прикладу, Юрія Іздрика, який раніше писав: «Все, що говорю я – майже без значення важить лише те, що ти хочеш почути важить лише те, що ти зможеш побачити й те чого ти не зумієш забути», то зараз в його рядках можна почути:
«До війни ти була живою, а тепер – мовчазна і бліда.
До війни ти сміялась легко, а тепер у очах – біда».
В наш час дійсно важливо читати, багато читати.Те, що зараз пишуть українські поети та письменники, не дає нам забути про реалії сьогодення. Якщо дати можливість серцю поглинути ті емоції та почуття, які поети вкладають у вірші, то прочитане вами закарбується у ньому назавжди. Тому читайте, любіть та шануйте наше, рідне, Українське, і, як казав Євгеній Мороз – вокаліст українського інді-рок гурту The Unsleeping: «Ригайте, ригайте на все російське! Плекайте наше – людське, українське».
Соф’я Діденко
Фото: Вікіпедія
